20 січня – день пам'яті «кіборгів», захисників Донецького аеропорту.

242 дні у надскладних умовах і жорстоких боях за стратегічний об’єкт вони тримали оборону: з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року.

 «Бували дні, коли лід був замість води, маленький батончик на добу замість їжі, тригодинний сон на морозі під кулями, немає туалету, обморожені пальці рук і ніг, замерзла їжа», – згадують захисники ДАПу. 

 За аеропорт воювали спецназівці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93-й ОМБр, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», а також бійці Добровольчого українського корпусу.

 За офіційною статистикою у тих боях були поранені 440 бійців, загинули – 100 захисників. Троє з них – жителі Черкас: Євген Подолянчук, Олексій Панченко, Андрій Терещенко. Їм посмертно присвоєно звання почесних громадян міста, на їх честь у місті названо вулиці та провулок.

 «КАПІТАН ЄВГЕН ПОДОЛЯНЧУК НЕ ПРОСТО СЛУЖИВ У АРМІЇ. ВІН ЖИВ НЕЮ», – говорять рідні та друзі про Героя-кіборга. Він загинув за Україну 14 вересня 2014 року під час кількагодинного бою. Захищаючи молодих необстріляних солдат, сам отримав важке осколкове поранення в голову. Йому було 23…

 Випускник факультету розвідки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, старший лейтенант ЗСУ, командир групи спецпризначення, офіцер військового управління тактичного рівня, активіст Національної скаутської організації «Пласт Черкаси», зразковий чоловік, спортсмен, Народний Герой України.

 За спогадами побратимів, «Скаут» (позивний Євгена) завжди працював на найнебезпечніших позиціях, без жодного укриття. Облаштував медпункт для поранених. Малював інфографіку з порадами для молодих бійців. Його позначки з червоними хрестами у розпал бою допомагали  новоприбулим побратимам.

 «Один з найвідчайдушніших і найкомпетентніших командирів груп спецназу. Лідер, зразок у всьому. Водночас мав легку і позитивну вдачу, був терплячим і щирим вихователем юних «пластунів», гарним методистом-інструктором. Він – справжній українець ХХІ століття», – говорять про Євгенія Подолянчука фахові офіцери.

 Більше про Євгена Подолянчука:

Матеріал з рубрики «Розкажи про Героя»  http://surl.li/pmjai

 Фільм про Євгена Подолянчука, знятий на річницю загибелі Героя https://www.youtube.com/watch?v=2LLuufi58cI

 Інфографіка Євгена Подолянчука з порадами військовим https://antikor.com.ua/.../119989-u_merehu_viklali...

 ХВОРИЙ, З ТЕМПЕРАТУРОЮ ПІД СОРОК пішов у свій останні бій за донецький аеропорт 23-річний боєць 95-ї аеромобільної бригади Андрій Терещенко на позивний «Рембо».

 Захищати Донецький аеропорт було особистим бажанням Андрія, бо там було найважче. Розумний, витривалий,  сміливий – він пережив 4 найзапекліших місяці штурмів терміналу та обстріли. Але 2 грудня 2014 року снайпер поцілив відважному захиснику розривною кулею прямо в голову…

 «Життєлюб, спортсмен, гарно малював, писав вірші, займався бісероплетінням і макраме, вирізав з дерева, керував машиною, любив мотоцикли, цінував дружбу», – згадують рідні.

 Вдома його не дочекалися батьки, сестра і наречена. Мама Героя, пані Світлана, продовжила справу сина, у складі медичної служби захищала Україну на передовій і нині служить у ЗСУ.

 Більше про Андрія Терещенка:

«Рембо» з Черкас – на сайті Черкаської міської ради  http://surl.li/pmjdg

https://www.facebook.com/dsp.cherkasy/videos/3184346241840798/ - сюжет про Героя у спогадах мами на т/к «Суспільне Черкаси»

 КУЛЯ СНАЙПЕРА ОБІРВАЛА ЖИТТЯ В ДОНЕЦЬКОМУ АЕРОПОРТУ і 42-річного бійця 95-ї аеромобільної бригади Олексія Панченка. 19 січня 2015 року під час жорстокого перехресного бою він разом з підрозділом проривався БТРом на допомогу «кіборгам», які тримали оборону в будівлі терміналу…

 Олексій пішов на передову добровільно, бо був фаховим пожежником, капітаном запасу МВС України, працював в Управлінні Укртрансінспекції. Вважав, що його досвід потрібен молодим бійцям.

 «У мирному житті – добродушний, щирий веселун. А коли тривав бій, «Онук» (позивний Панченка) одним із перших показував, як треба воювати, мужністю надихав побратимів. Завжди давав цінні поради й переймався, аби всі повернулися живими», – розповідають  побратими.  

 У важкі часи оборони аеропорту Олексій згадував своїх дідів і бабусь, які пройшли Другу світову війну. І батька-лікаря, який поїхав одним із перших у Чорнобиль рятувати постраждалих від вибуху на АЕС.

 «Батько – це моя опора, гідність, закон, моя любов», – говорить син Олексія Панченка Сергій, викладач Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля НУЦЗ України. – Усе, що я зараз знаю про людяність, – від батька. І свого новонародженого сина я назвав на його честь. Пишаюся всіма «кіборгами», вони справжні Герої України».

Більше про Олексія Панченка:

«Хто як не я?» – стаття з рубрики «Розкажи про Героя» – http://surl.li/pmjgf

 ЧЕРКАСЕЦЬ, БОЙОВИЙ РОЗВІДНИК ОЛЕКСАНДР ШАПОВАЛ теж брав участь в обороні донецького аеропорту. Причому очолюваний ним взвод двічі встановлював прапор України на терміналі летовища.

 Олександр Шаповал – відмінний випускник київського військового ліцею ім.Богуна та Одеської військової академії 2014 року.  Майже зразу прийняв командування взводом ведення розвідки технічними засобами 74 окремого розвідувального батальйону і вирушив у зону АТО.

Воював у багатьох гарячих точках передової. Грамотний, врівноважений, з відповідною освітою, вміло беріг особовий склад. Мав найвищий рівень оцінки за результатами здійснення роботи розвідки.

 5 серпня 2015 року під час виконання бойового завдання разом з двома побратимами він загинув поблизу Мар’янки на Донеччині.  

 2017 року посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького, нагрудним знаком “За оборону Донецького аеропорту”, відзнакою «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня. На приміщенні черкаської ЗОШ №30, яку він закінчив, встановлено меморіальну дошку пам’яті героїчному учневі.  Одну з вулиць Черкас названо на честь Андрія Шаповала.

  Більше про Олександра Шаповала – за посиланням  http://surl.li/pmjrw